Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: “Здрастуй!” - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
На щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
Нема кому сказать:
— Кохаю
Нема кому сказать:
— Прийди.
Сама усіх я обминаю
або заплутую сліди.
Як перед ким тумани впали
Не я до світла проведу.
Якщо у когось щастя мало —
Не я від себе докладу.
Хороші дні, весела просинь
неждана радість, не мені.
І все тому, що ти і досі,
стоїш печально в стороні.
Ніч повісила жовтий ліхтар над полями.
Зорі, ніби сніжинки, косо падають вниз.
Осявають лице, шарудять у нас під ногамиі
пропалюють в полі сніговицею витканий плис.
Ти не знаєш, чому так зробилося гарно відразу?
Вчора так не було…
І ніколи, і ніколи так не було...
Просто, може, тому, що сьогодні ми вперше разом
бачим сніг і зірки, що горятьу землі над чолом.
Спини мене отямся і отям
Така любов буває раз в ніколи
Вона ж промчить над зламаним життям
За нею ж будуть бігти видноколи
Вона ж порве нам спокій до струни
Вона ж слова поспалює вустами
Спини мене спини і схамени
Ще поки можу думати востаннє
Ще поки можу але вже не можу
Настала черга й на мою зорю
Чи біля тебе душу відморожу
Чи біля тебе полум’ям, полум’ям згорю
Не говори печальними очима
Те, що не можуть вимовить слова…
Так виникає ніжність безупинна,
Так виникає тиша грозова.
Чи, чи ти мій сон,
Чи, чи ти моя уява,
Чи просто чорна магія чола?
Яка над нами райдуга сіяла,
Яка над нами райдуга сіяла,
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті, коханий,
Ти все таки згадай мене колись.
Ішли дві долі різними стежками,
На роздоріжжі долі обнялись.
Чи, чи ти мій сон,
Чи, чи ти моя уява,
Чи просто чорна магія чола?
Яка над нами райдуга сіяла,
Яка над нами райдуга сіяла,
Яка між нами прірва пролягла!
Не говори печальними очима
Те, що не можуть вимовить слова…
Так виникає ніжність безупинна,
Так виникає тиша грозова…
І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!..
Це, може, навіть и не вірші,
а квіти, кинуті тобі.
Іже Херувимів тайно образующе.
І животворящей Тройці трисвятую піснь припіваючще.
Всякоє житейское отложим попічєніє.
Алилуя.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
О Маріє, Мати Відкуплення,
Мати Божественної Любові
І Джерело Ласк,
Ми любимо Тебе!
Рятуй нас через не згасаюче
І Наймогутніше полум’я Любові,
Твого Скорботного Непорочного Сердечка,
Тепер і в годині нашої смерті
І всі душі терплячі в Чистилищі.
Амінь!
All the trees have loved me since my childhood,
And the elderberry god understands me,
Why willow, made of crystal drops,
Said "Hello!" to me through the mist.
Why do the woods await me again,
Raising the sun and stars on their shield?
I love them, I know their language.
I also speak to them in silence.
There is no one to say:
"I love you"
There is no one to say:
"Come to me."
I bypass everyone
or confuse the tracks,
As for whom the mist falls,
I won't lead them to the light.
If someone has not enough happiness,
It's not me who can give it from myself.
Good days, happy awakenings.
Unexpected joy, not for me.
And all because you still,
Standing sadly on the side.
The night hung a yellow lantern over the fields.
The stars, like snowflakes, fall slantwise down.
They illuminate our faces, rustle beneath our feet,
And burn a patch made of snowflakes in the field.
Don't you know why It suddenly became so beautiful?
Yesterday it was not like this…
And never, never has it been like this before…
Maybe it's just because today, for the first time,
we see snow and stars burning on the ground above our heads.
Oh stop me and come to your senses,
Such love happens once in a lifetime,
It will rush over the shattered life,
And horizons will chase after it.
It will shatter our peace to the core,
And all words will burn with its lips.
Oh stop me, Stop me and calm me down.
While I can still think for the last time,
While I still can, or I can't anymore...
It's my turn to see the dawn
Whether next to you my soul will freeze,
Or next to you I will burn with fire
Don’t speak with sad eyes
What words cannot express...
This is how endless tenderness arises,
This is how stormy silence arises.
Are you my dream,
Are you my imagination,
Is it just a dark magic of the mind?
What rainbow was shining above us,
What rainbow was shining above us,
What a chasm has opened up between us!
I won't say it, not even in my memory, my love,
But someday, remember me.
Two destinies were following different paths,
At the crossroads of fate, they embraced.
Are you my dream,
Are you my imagination,
Is it just a dark magic of the mind?
What rainbow was shining above us,
What rainbow was shining above us,
What a chasm has opened up between us!
Don’t speak with sad eyes
What words cannot express...
This is how endless tenderness arises,
This is how stormy silence arises.
And how can I forget you?
My soul is weary.
Such a strange poison
I have never tried before.
Such pure sadness,
Such a thirsty thirst,
Such a cry in silence,
Such a glow all around.
Such starry silence,
Such immensity in the age!..
These may not even be poems,
But the flowers thrown to you.
We who mystically represent the Cherubim,
And who sing to the Life-Giving Trinity the thrice-holy hymn,
Let us now lay aside all earthly cares.
Alleluia.
The evening sun, thank you for this day!
The evening sun, thank you for the weariness,
For that illuminated Eden beyond the woods.
And for the cornflower in the golden field.
For your dawn and for your zenith,
And for my scorching zeniths.
For the greenery that tomorrow wants to bring,
For yesterday, which managed to echo.
For the sky up high, for the children's laughter.
For what I can, and for what I must.
The evening sun, thank you for all,
Those who have not defiled their souls.
For the inspiration that awaits us tomorrow.
That somewhere in the world blood has not yet been shed.
The evening sun, thank you for this day.
For this need for words, like prayers.
Oh Mary, Mother of Redemption,
The Mother of Divine Love.
And the Source of Grace.
We love You!
Save us through the Unquenchable.
And the most Powerful Flame,
Of Love of Your Sorrowful, Innocent Heart,
Now and at the hour of our death.
And all patient souls in the Purgatory.
Amen!
© 2024 Oleksandr Yukhymovych